| Ростислав Паранько ( @ 2009-05-14 19:15:00 |
вічне
"Непривітне воно само по собі те сидіння з дня у день над столом, те брязкання на щотах, те поставлення усяких сведєній та відомостів, само тоді уїдається в серце, а коли ж нема хіті того робить, коли робиш ради куска хліба, - о, яке невеселе і тяжке таке життя! Часом і начальник знічев'я налає тебе - то треба мовчать, коли хоч м'який кусок хліба їсти... Серце моє наливалося огнем, у грудях ходили прибої гніву... О, чим я тобі відомщу, ти, кляте життя - невільне, підданське!"
Із щоденників Панаса Мирного
"Непривітне воно само по собі те сидіння з дня у день над столом, те брязкання на щотах, те поставлення усяких сведєній та відомостів, само тоді уїдається в серце, а коли ж нема хіті того робить, коли робиш ради куска хліба, - о, яке невеселе і тяжке таке життя! Часом і начальник знічев'я налає тебе - то треба мовчать, коли хоч м'який кусок хліба їсти... Серце моє наливалося огнем, у грудях ходили прибої гніву... О, чим я тобі відомщу, ти, кляте життя - невільне, підданське!" Із щоденників Панаса Мирного