дочитав "Сонячну машину"
Що я можу сказати. Із шестисот з лишком сторінок твору Винниченкові варто було зупинитися десь на 400-й - 450-й. Тоді вийла б справді потужна антиутопія, похмурий роман-попередження про неприпустимість "виправляння" людської природи, хоч якої недосконалої; до того ж, із цілісним, динамічним сюжетом. Мабуть, щось таке йому й писалося - натхненно, природно, вільно - аж поки не спохватився, що виходить ідеологічно неправильно. До того місця події сприймалися як справжні, вірогідні, а герої - як живі люди; натомість після цього переломного пункту (коли, вочевидь, почалося "витягування" комуністичного хепі-енду) текст став вимучено-пафосним, натягнуто-емоційним, а раніше яскраві й привабливі у своїх недосконалостях і пороках герої почали говорити й поводитися як "комсомольцы-отличники".

А загалом, з цієї книжки могло б вийти дуже непогане, видовищне кіно - чи то з ретрово-стімпанківським, чи з футуристично-хайтеківським антуражем. Звісно, за умови, що сценарист візьме до уваги вищесказане :)