Ростислав Паранько (![[info]](http://l-stat.livejournal.com/img/userinfo.gif){kind=small} raw_stick) wrote,@ 2009-05-16 20:23:00 |
|
коли ложка дьогтю нищить бочку меду
13 травня в нас відбулося чергове вручення премії пам'яті Олександра Кривенка. Традиційну "Лекцію свободи" цього разу виголосив Юрій Андрухович (текст тут). Дуже рекомендую до прочитання: глибокі, вдумливі, чесні і, як на мене, близькі до істини роздуми про теперішню ситуацію в суспільстві й політиці. Цікаві паралелі між долями Кривенка і Хвильового, у яких, виявляється, з різницею рівно у 30 років збігаються дати, відповідно, народження і смерті. Під багатьма думками справді хочеться поставити свій підпис.
Проте був там один абзацик - маленький, але критичної ваги, бо виразно містить авторову позицію стосовно відповіді на вічне питання "Що робити?"; навіть більше - на питання "Що робити мені?" Ось як відповів на нього Патріарх перед аудиторією, котра великою мірою складалася з наших студентів - тих, з кого ми намагаємося зліпити бодай невелику горстку справжніх громадян:
Максимально унезалежнитися, перше всього матеріально, а відтак і ментально, від держави, народу, України, громади, партії. Методично, послідовно руйнувати будь-які прив'язки до них, рубати кінці. Якомога менше часу проводити в Україні, щоб мимоволі не бруднити себе об політикум, медії, сміттєзвалища, об її так звані чисті узбіччя, за які хтось комусь постійно дякує написами на придорожніх щитах, об її розпач, об її зневіру. Любити її звіддалік, з гігієнічно безпечної відстані. Стати громадянином світу, перестати бути громадянином взагалі, навіть світу.
До цього місця промова Андруховича на якусь мить, було, навіть спонукала мене пошкодувати за те, що я свого часу в запалі понаписував з приводу його роману. Але після зацитованого абзацу жаль минув. Ці кілька коротеньких речень поставили великий ХЕР (слов'янська буква) на всіх мудрих і слушних думках, висловлених попередньо. А ще прикріше те, що ці слова обов'язково послужать дискредитації нашої ментальної хвіртки до Європи - ліберальних ідей, захисту яких, фактично, була присвячена лекція. Я не кажу про совків різних кольорів, котрі стовідсотково не оминуть нагоди поглумитися з "ліберастів"; я кажу про не надто політизованих, але й не байдужих українців, які, попри немодність цього слова, залишаються патріотами, і яких часом лише любов стримує від втечі туди, "где лучше".
13 травня в нас відбулося чергове вручення премії пам'яті Олександра Кривенка. Традиційну "Лекцію свободи" цього разу виголосив Юрій Андрухович (текст тут). Дуже рекомендую до прочитання: глибокі, вдумливі, чесні і, як на мене, близькі до істини роздуми про теперішню ситуацію в суспільстві й політиці. Цікаві паралелі між долями Кривенка і Хвильового, у яких, виявляється, з різницею рівно у 30 років збігаються дати, відповідно, народження і смерті. Під багатьма думками справді хочеться поставити свій підпис.
Проте був там один абзацик - маленький, але критичної ваги, бо виразно містить авторову позицію стосовно відповіді на вічне питання "Що робити?"; навіть більше - на питання "Що робити мені?" Ось як відповів на нього Патріарх перед аудиторією, котра великою мірою складалася з наших студентів - тих, з кого ми намагаємося зліпити бодай невелику горстку справжніх громадян:
Максимально унезалежнитися, перше всього матеріально, а відтак і ментально, від держави, народу, України, громади, партії. Методично, послідовно руйнувати будь-які прив'язки до них, рубати кінці. Якомога менше часу проводити в Україні, щоб мимоволі не бруднити себе об політикум, медії, сміттєзвалища, об її так звані чисті узбіччя, за які хтось комусь постійно дякує написами на придорожніх щитах, об її розпач, об її зневіру. Любити її звіддалік, з гігієнічно безпечної відстані. Стати громадянином світу, перестати бути громадянином взагалі, навіть світу.
До цього місця промова Андруховича на якусь мить, було, навіть спонукала мене пошкодувати за те, що я свого часу в запалі понаписував з приводу його роману. Але після зацитованого абзацу жаль минув. Ці кілька коротеньких речень поставили великий ХЕР (слов'янська буква) на всіх мудрих і слушних думках, висловлених попередньо. А ще прикріше те, що ці слова обов'язково послужать дискредитації нашої ментальної хвіртки до Європи - ліберальних ідей, захисту яких, фактично, була присвячена лекція. Я не кажу про совків різних кольорів, котрі стовідсотково не оминуть нагоди поглумитися з "ліберастів"; я кажу про не надто політизованих, але й не байдужих українців, які, попри немодність цього слова, залишаються патріотами, і яких часом лише любов стримує від втечі туди, "где лучше".
